***
Аби могли
ми вибирати долю –
Чи хто
обрав би ту
що є – свою?
Щоб вдруге
нам дали пожити
вволю –
Прожив би
хто безгрішно,
як в раю?
Без
заздрощів, образ, без намагання
Утнути хоч
один манюнький гріх?
Без сварок, без
брехні та без
бажання
Спихнути дідьку
недругів своїх?
Без сподівання
на чужі поразки,
Без осуду
чужих провин, гріхів?
Зуміли б
ми без лицемірства
маски
Радіти щастю
друзів-ворогів?
Боюсь, що ні!
Бог мудро все
провидить,
Тому життя
і долю раз
дає,
За що
Його, буває, ненавидять.
А Він
же любить нас
таких, як є!..
Світлана
Моренець
НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ
Сестрі Анні
22 грудня
− день ікони
Богоматері
”Нечаянная радость”
Несподівана радість
− дар світу
чудес,
Що упав,
ніби з неба,
до твого порога,
Несподівана радість − це
милість Небес,
Це зворушливо
лагідна усмішка Бога.
Несподівана радість
− мов світло в
пітьмі,
Вітерець в
сильну спеку, тепло
в лютий холод
Це веселки
дуга крізь безрадісні
дні,
І смачний
коровай у виснажливий
голод.
Несподівана радість
в моєму житті,
До якої
вела в пів - століття дорога
−
Світлий Храм,
що від дому −
в три
кроки путі,
Де, нарешті,
знайшла і відчула я Бога
У просвітлених
душах та щирих
серцях
І в
прекрасних наспівах, і в спільних
проханнях,
І в
велично-духовних молитвах отця,
В світлій
вірі, надіях, благих
сподіваннях.
Тут –
довіра до всіх,
мо’ й не знаєш
ім’я,
Бо немає
чванливих, холодних, байдужих,
Всі –
мов братство велике,
єдина сім’я,
Часом –
тілом слабкі, але
вірою дужі.
Не важливо
звідкіль і які
почуття
Привели нас
сюди − а чи
радість, чи драма –
Та присутності
Бога святе відчуття
Прив’язали назавжди
до нашого храму.
Храм пресвітлий!
Хай буде дарунком
Небес
І покровом
тобі – Богородиці благість,
Хай ікона
свята зберігає тебе
І
освітлює всіх несподівана
радість!
Світлана
Моренець
СВІТЛОМУ ХРАМУ СВЯТОГО
ДУХА
До дня Святого
Духа
08.05.2008
р., м.Київ
Благословен той славний
час,
Так жданий довгими
роками,
Коли Господь, почувши
нас,
Сподобив: бути цьому
храму!
Благословімо душу ту,
Що місце церкви
тут обрала,
Свою любов і
теплоту
З надією в
цей храм вкладала.
Благословенні руки ті
І світлі голови
натхненні,
Які на голій
пустоті
Звели цей дім
благословенний.
Уклін вам, сестри
і брати,
Що ви, відрікшись
свого дому,
Од рання і
до темноти
Слугуєте у храмі
цьому.
Будь славен кожен
з прихожан,
Хто в міру
сил та інтелекту
Чи труд, чи гроші,
чи талант
Привносить, як посильну
лепту.
І тричі славен
наш отець,
Опора наша і
порада,
Всіх світлих задумів творець.
Навкруг його зросла
громада
Не просто вірних
прихожан,
А особистостей плеяда.
Отець – від
Бога даний нам,
Приход – це
труд його й
награда.
Зумів він вірою
й теплом
Чужих та грішних
– згуртувати,
Перед іконою й
хрестом
Серця любов’ю поєднати.
Як тих сердець
слова палкі
Й молитви щирі
Бог послухав –
То освятив він
стіни ці
В пресвітлий храм
Святого Духа.
Коли в гарячих
молитвах
Ми благовійно завмирали,
Був Дух Святий
– посеред
нас,
Його ми серцем
відчували.
Живуть тут злагода
й любов,
Одна сім’я, усі,
як рідні,
Така то сила
молитов –
Єднає, хоч усі
ми різні,
У кожного свій
гріх, свій біль,
Хтось – вже
старий, а хто – дитина,
Та ділим горе,
хліб і сіль –
Згуртована міцна родина.
Ми любим храм
свій і отця,
Пошану віддаєм Владикам,
Бо безліч церков
розквіта,
Де не звучать
чужі язики.
Та не лише у
мові суть –
В духовному зростанні
роду!
Владики благодать несуть
Своїй землі, свому
народу.
У храмі нашому
святім
Тепло, любов, добро
і братство.
Та треба нам
вже більший дім,
Бо розрослася наша
паства.
Прекрасний, світлий Божий
дім –
Величний храм Святого
Духа –
Як скарб майбутніх
поколінь,
Спасіння людства запорука.
Світлана
Моренець
КАПЛИЦЯ
Віри
пристань −
як каже
святий Заповіт,
Спраглих
душ вірний прихист −
маленька каплиця,
Тут
в ікону −
святеє вікно
в вищий світ −
Із
німотним благанням
вдивляються лиця.
Тут
вогнем очисним
тихі свічі
горять,
В
молитви
найтаємніші думи
вповиті,
Перед
Богом
оголені душі
стоять –
Беззахисні,
вразливі,
як рани
відкриті.
Щирість
духу –
енергія тих молитов −
Через
всі перешкоди
до Неба
сягає –
Світлий промінь раптовий
крізь серце
пройшов –
Дух
Святий це,
Він чує
і тут
пребуває.
Це
намолене місце,
святі образи –
Талісман
захисний,
що
від бід
вберігає.
Від
помилок життя,
що страшніші
грози,
Тиха,
щира молитва
і віра
спасає.
Світлана
Моренець
КАПЛИЦЯ
***
Не
порахую, скільки сотень
раз,
Відводячи
дитину у садочок,
Доводилось
проходити щораз
Брудний,
нікчемний пустиря шматочок.
Вигулювали
люди тут собак,
А
вечорами − алкаші хиляли…
Розчистити
б усе це
тут… Однак,
Такого
ми і в
сні не уявляли.
Просвітлений
дивак − це ж
не спроста −
Узрів тут церкву,
Богу помолившись.
Як
водиться, поставив він
хреста,
Під
храм майбутній місце
освятивши.
Яку
ж то треба
мати чистоту,
Святую
віру, творчу заповзятість,
Щоби
брудну, нікчемну пустоту
Перетворити
в Боже місце – в
святість!
Бо,
згодом, на теренах
пустирця,
Зросла
маленька з дерева
каплиця,
І
славлять в ній
великого Творця
Одухотворені
і світлі лиця.
Веде
сюди біда, сердечний
біль,
І
душ розтерзаних наскрізні
рани,
Та
молитви змивають з
рани сіль,
Окроплюють
лікуючим бальзамом.
Щоб
дати бій духовним
пустирям,
Утвердити
їх в вірі
й Божій силі,
Тут
виросте величний диво-Храм,
На,
вже молитвами освяченому,
схилі.
Світлана
Моренець
|